laspi написав:
ПРАПОРИ ПЕРЕМОГИ НАД РЕЙХСТАГОМ.
(радянські міфи та історична реальність).
У квітні 1945 року міністр закордонних справ Німеччини визнав поразку своєї країни у Другій світовій війні, але зробив вагоме зауваження: «Да, Німеччина програла війну, але в нас є вибір, - кому здатися».
Цієї сепаратної капітуляції більше всього боялися у Кремлі. Тому Йосип Сталін надав приказ поспішати. У Ставці був розроблений план т.з. Берлінської стратегічної наступальної операції, згідно якої головна роль, як затвердив Сталін, відводилася 1-му Білоруському фронту. Костянтин Жуков мав із Кюстринського плацдарму штурмувати в лоб лінію оборони на Зеєловських висотах, що височилися над Одером і закривали дорогу на Берлін. Двадцять кілометрів суцільних траншей, окопів, протитанкових валів та дзотів, підходи до яких були заміновані та прострілювалися багатошаровим артилерійським вогнем. Наказ Ставки взяти цей вогневий рубіж Жуков вирішив провести нічною атакою під світлом потужних прожекторів, що мали на думку маршала осліпили ворога. Але все перетворилося на суцільну катастрофу. Від вибухів поле боя вкрилося густим димом та пилом, який прожектори пробити були не взмозі. У гарячці бою при великій скупченості військ танки часто давили власну піхоту. Бомбардувальники, що не мали змоги зорієнтуватися – скидали бомби на бойові розрахунки своєї ж армії. Маршала Перемоги не хвилювали величезні людські жертви, - саме за цей наступ Жуков отримав призвисько «м‘ясник», - він надавав накази виступати вперед все новим та новим дивізіям. Ціною величезних жертв загони Червоної армії прорвали оборону німців та вийшли на підступи до Берліну.
Команда встановити прапор Перемоги над Рейхстагом вперше пролунала під час наради начальників політвідділів 1-го Білоруського фронту. Напередодні член військової ради фронту генерал Телегін зателефонував до приймальні Сталіна і запитав над якою будівлею Берліну має бути піднятий прапор Перемоги. За деякий час з приймальні повідомили - над Рейхстагом.
Наступного дня кожен червоноармієць знав, що «лігво звіра» - Рейхстаг. Чим керувався Сталін приймаючи таке дивне рішення щодо встановлення символу Перемоги? Скоріш за все, він просто не був готовий до відповіді на це запитання. Справа в тому, що з 1933 року після ніщівної пожежі, будівля Рейхстагу не використовувалась для урядових цілей, засідання депутатів перевели у інше місце, а в цій будівлі був розташований медичний архів, а пізніше ще й шпиталь, пологове відділення клініки «Шаріте» і дитячий садок. Сталін, мабуть, просто не знав інших будівель в Берліні.
29 квітня штурмові батальйони 3-ої ударної армії вийшли до Рейхстагу, на якому за вказівкою Сталіна належало встановити Прапор Перемоги. Політвідділ заздалегідь визначив потрібну військову частину, підготував прапор і підібрав відповідних почесної місії героїв: росіянина та грузина (фото 3). Це повинно було сподобатися Верховному. Але на війні складно щось передбачити заздалегідь і волею долі до Рейхстагу першим пробився незапланований командуванням підрозділ.
Реальний перебіг подій можна відновити тільки за спогадами їх учасників.
Зі спогадів підполковника Плеходанова:
«Прапор Військової ради знаходився у штабі сусідів і я наказав терміново приготувати свій. Розвідники роздобули десь у руїнах житлового будинку червону перину і тут же, на спостережному пункті, її випотрошили. Прапор вийшов грубуватим, без зірки, серпа і молота, але зате міцним і великим».
Зі спогадів старшого сержанта Провоторова:
«Трохи перепочили, робимо останній кидок. Ось і стіна Рейхстагу. Залягли, дивимося, чи немає де вільного від цегли вікна. Знаходимо одне. Вибравши момент, влізли у вікно, попередньо кинувши туди по гранаті. Коридорами вийшли на сходи, забралися на другий поверх. Тут ми з Григорієм Булатовим підійшли до вікна, подивилися на Королівську площу ...
Гриша простягнув руку у вікно, помахав прапором, потім ми закріпили його. В цей момент внизу почулися постріли, вибухи гранат, стукіт чобіт. Ми приготувалися до бою. Гранати і автомати напоготові. Але сутички не сталося. Це по наших слідах прийшли наші бойові товариші - Лисенко, Бреховицький, Орешко і Почковський. З ними - лейтенант Сорокін. Він підійшов до нас, потиснув руки і зняв прапор.
«Звідси його погано видно, хлопці, - сказав лейтенант - Треба пробиратися на дах».
По тих же сходах стали підніматися все вище і вище, поки не дісталися даху. Мета досягнута. Де поставити прапор? Вирішили встановити на скульптурну групу... Підсаджуємо Гришу Булатова, і наш наймолодший розвідник прив'язав перину до шиї величезного коня. Подивилися на годинник. Стрілки показували 14 годин 25 хвилин».
Зі спогадів підполковника Плеходанова:
«Я почув радісний крик зв'язкового: - Товариш подолковнік! Подивіться на дах рейхстагу! Я підняв бінокль і побачив Червоний Прапор, а біля нього дві рухомі крихітні фігурки. Це було о 14 годині 25 хвилин 30-го квітня ».
Зі спогадів старшого сержанта Провоторова:
«До вечора, коли над будівлею все ще розвивалася наша перина, ми зустрілися з піхотинцями з іншого полку. У супроводі групи автоматників, вони несли прапор Військової ради армії. Фотокореспонденти і кінооператори знімали їх. Ми показали їм дорогу ».
З донесення генерал-полковника Кузнєцова в Москву:
«Після запеклого штурму комсомолець червоноармієць Михайло Єгоров і безпартійний молодший сержант Мелітон Кантарія з боєм прорвалися на найвищу точку будівлі і встановили Прапор Перемоги».
Єгорова і Кантарія нагородять зірками героїв і увічнять усіма належними почестями. Згодом знімок на тлі прапора розтиражують для сотень музеїв військової слави. Іноді поруч буде висіти і інше фото (фото 6) з нейтральним підписом «Група радянських воїнів біля Рейхстагу». Свого часу з цією групою провели профілактичні бесіди і тепер мало хто знає, що з того далекого переможного травня на нас дивляться Віктор Правоторов і Гриша Булатов. Невідомі широкому загалу солдати, які дійсно першими сповістили світ про розгром нацизму.
І на закінчення про найбільш розтиражоване фото кореспондента Євгена Халдея (фото 7) «Прапор Перемоги над Рейхстагом», на який було сфотографовано бійців 8-ї гвардійської армії: Олексія Ковальова, Абдулхакіма Ісмаїлова та Леоніда Горичева.
Халдей, за завданням Фотохроніки ТАРС зробив це постановочне фото 2 травня 1945 року, коли вже скінчилися вуличні бої і Берлін було повністю зайнятий радянськими військами. До того ж, на Рейхстазі було встановлено багато червоних прапорів. Фотограф попросив перших солдатів, які трапилися йому, допогти зробити фотознімки. Невдовзі він відзняв із ними дві касети. Прапор, який на фотознімку тримає Олексій Ковальов, фотограф привіз із собою.
Слід зазначити, що перед публікацією фотографії «Прапор Перемоги над Рейхстагом» Євгену Халдею довелося її ретушувати, оскільки головний редактор журналу «Огоньок» побачив у одного з радянських бійців на фотографії, - старшого сержанта Ісмаїлова, — наручний годинник на одній руці та начеб-то компас на іншій (фото 8 ), що здалеку виглядало ніби він мав два годинники, по одному на кожній руці, що, в свою чергу, в очах міжнародної спільноти, виглядало б як мародерство радянських військ у Берліні.
Доля «героїв-прапороносців» у післявоєнні роки склалися по-різному, але трагічно.
Григорій Булатов у повоєнний час був звинувачений у спробі зґвалтування і засуджений до 1,5 роки ув'язнення (за свідченням на урядовій дачі, куди Булатова відправили відпочивати, була інсценована спроба зґвалтування покоївки). Наприкінці 1946 року повернувся на військову службу. У 1949 році демобілізувався і повернувся у Слобідське, де мешкав до війни. Знову працював на фанерному комбінаті «Червоний якір». У 1957 році переїхав до республіки Комі, працював майстром бурових робіт. 19 квітня 1973 року знайдений повішаним у заводській вбиральні. За офіційною версією, вчинив самогубство.
Віктор Провоторов після війни переїхав в Україну, де працював кореспондентом в газеті міста Макіївка, а після звільнення пішов працювати на завод. 24 липня 1962 він загинув від нещасного випадку на виробництві, схопившись за оголений провід.
Михайло Єгоров до 1947 року залишався в армії. Закінчив партійну школу у Смоленську. Працював на Руднянському молочноконсервному комбінаті. Загинув 20 червня 1975 року в автомобільній катастрофі.
Мелітон Кантарія демобілізувавшись з війська у 1946 році, повернувся на батьківщину у Грузію, - працював в колгоспі, займався дрібною торгівлею. Потім оселився в Сухумі, столиці Абхазії, де працював директором магазину. У 1947 році вступив у ВКП(б). Був депутатом Верховної Ради Абхазької АРСР. Під час грузино-абхазького конфлікту був змушений у вересні 1993 року покинути свій будинок і перебратися зпочатку у Тбілісі, а потім збирався переїхати до Москви, але по дорозі у столицю Росії помер. Похований в місті Джварі Цаленджиського району Грузії.
Джерела інформації - документальний фільм «1945», режисер Ігор Кобрін, студія «Телекон», 2020 рік, фото з Вікіпедії.
Вхід
Реєстрація
Допомога
Пошук
